Фінальна маска циклу The Space Between. Відсутність це не порожнеча і не втрата. Це особлива форма присутності, яка залишається після завершення внутрішнього процесу, після людини, після почуття, після стану. Повітря і час поступово стирають усе випадкове. Зникають історії, емоції, напруга, ролі. Але те, що було справжнім, не потребує форми, щоб продовжувати існувати. Відсутність стає останнім етапом трансформації. Моментом, коли більше нічого не потрібно утримувати.
Паніка
Перший збій нервової системи. Паніка це стан, у якому тіло перестає довіряти власному диханню. Простір навколо не змінюється, але всередині він раптом стискається. Людина інстинктивно прагне сховатися в собі, закрити обличчя, зменшитися, ніби намагаючись захистити найвразливішу частину власного «я». Ми не прикриваємо серце, руки чи ноги. У момент паніки ми насамперед закриваємо обличчя, ніби саме в ньому зосереджена вся наша сутність. Простір психіки перетворюється на замкнену камеру тиску, де навіть повітря здається недосяжним.
Звільнення
Звільнення це стан, у якому людина перестає утримувати те, що вже неможливо нести далі - біль, страх, провину, звичні ролі чи пам’ять. Це не боротьба із собою і не руйнування минулого. Це тихий момент прийняття, коли разом із видихом зникає потреба триматися за те, що вже виконало свою роль. Видих стає жестом довіри. Саме він створює простір для нового стану.
Білий шум
Перевантаження свідомості. Білий шум це стан, у якому людина більше не здатна відокремити важливе від випадкового. Потік інформації, реклами, повідомлень, очікувань і думок перетворюється на безперервний шум, що заповнює внутрішній простір. Повітря перестає бути простором свободи. Воно наповнюється інформацією настільки, що навіть тиша більше не здається порожньою. Це стан сучасної нервової системи, яка постійно перебуває у напруженні.
Перший вдих
Перша точка циклу. Маска про момент народження внутрішнього сприйняття. Про перший дотик людини до світу через дихання. Про вразливість, шок присутності та перше усвідомлення себе живим. Це народження не тіла, а свідомості. Мить, коли повітря вперше проходить крізь людину й відкриває простір для всіх майбутніх станів.
Шепіт
Найтихіша маска циклу. Шепіт це не слабкість голосу. Це стан, у якому найважливіше більше не потребує гучності. Він народжується там, де з’являються довіра, близькість і внутрішня вразливість. Є слова, які неможливо сказати вголос. Вони існують лише в тиші між людьми, залишаючи по собі відлуння, яке триває значно довше за сам звук. Після внутрішнього шуму шепіт стає поверненням до себе. Він майже зникає, але саме тому звучить найсильніше.
Підвішеність
Центральна маска колекції. Підвішеність - це стан, у якому людина вже не перебуває в минулому, але ще не зробила крок у майбутнє. Це простір між рухом і зупинкою, рішенням і сумнівом. У цьому стані зникає відчуття часу й опори. Людина ніби зависає всередині затягнутої паузи, де все ще можливе, але ще нічого не сталося. Саме в цій невизначеності повітря перетворюється на простір очікування.
The Space Between четверта колекція циклу, присвячена внутрішнім станам людини. Повітря звертається до того, що неможливо побачити, але можна відчути. У цій колекції повітря існує не навколо людини, а всередині неї. Це простір між вдихом і видихом, між думкою і словом, між напругою і спокоєм. Саме тому це найменш матеріальна колекція всього циклу. Повітря неможливо побачити, видимими стають лише його наслідки. Людина це не лише тіло, особистість чи історія. Вона також складається зі станів, які проходять крізь неї, змінюють її та поступово зникають, залишаючи лише слід своєї присутності. Кожна маска цієї колекції є спробою надати форму тому, що зазвичай залишається невидимим. Трансформація цього циклу полягає не в боротьбі зі своїми станами, а в їх прийнятті. Людина не здатна контролювати все, що проходить крізь неї, але може навчитися не утримувати те, що вже має піти. Повітря постійно змінюється і саме в цій мінливості народжується свобода.