ЗЕМЛЯ. ТІЛО ЯК ЛАНДШАФТ | МАТЕРІЯ | ОРГАНІКА

Природа більше не торкається тіла ,вона повністю заповнює його простір. Мох, гриби, органічні форми та щільна фактура поглинають поверхню, витісняючи людську присутність. Обличчя ще зберігає залишкові риси, але перестає бути головним. Органічне середовище стає самостійною силою, а тіло простором для його росту. Це стадія переповненості життям, у якій людина починає розчинятися всередині живої матерії. Вони не приховують одне одного, а зберігають пам’ять про все, що існувало раніше. Природа не стирає минуле вона носить його в собі. Це природний закон життя. Природа не поспішає і не бореться. Вона просто продовжує рости.

Фінальна стадія циклу - момент повного обнулення. Риси обличчя стираються, ніби їх поступово забирають вітер і час. Форма стає схожою на дюну або слід, що майже зникає у просторі. Це вже не обличчя, а пам’ять про нього. Не тіло, а залишок присутності, повернений у свій первинний природний стан. Повернення завершує цикл, у якому людина перестає існувати окремо від світу й знову стає частиною первинної матерії природи.

Ця маска відкріває цикл,тому що говорить про початок усього живого. Перша стадія циклу це момент, коли природа вперше входить у людську форму. Обличчя ще зберігає свою цілісність і впізнаваність, але всередині вже починається процес змін. Грибні структури проростають крізь шкіру, ніби нове життя виникає просто з тіла. Людина ще залишається собою, але природа вже перестає бути зовнішнім середовищем. Вона стає частиною організму, повільно змінюючи його зсередини. Проростання це початок втрати меж між тілом і навколишнім світом. Міцелій поєднує, розкладає, перетворює і живить, роблячи можливим безперервний цикл життя.

Органічне життя втрачає рухливість і поступово перетворюється на щільну матерію. Камінь стає продовженням тіла, а людська форма застигає всередині нової структури. Обличчя майже зникає, але в ньому ще зберігається пам’ять про людську присутність, залишковий рельєф, слід форми. Це стадія фіксації та зупинки, у якій тіло перестає бути живим і стає частиною породи, поверхні й часу.

На цій стадії природа перетворюється на оболонку. Кора закриває людську форму, ніби нова шкіра, приховуючи все, що знаходилося під нею. Від обличчя залишаються лише фрагменти присутності, сліди того, що колись було людиною. Природа більше не проростає і не переплітається, вона повністю покриває форму, перетворюючи її на частину власної структури. Покрив стає одночасно захистом і зникненням.

На цій стадії зникають відмінності між тілом і середовищем. Матеріали, форми та структури втрачають відокремленість і з’єднуються в єдиний простір, позбавлений меж. Людська форма більше не існує як самостійний об’єкт. Залишається лише рельєф, внутрішній рух і відчуття середовища. Середовища, у якому неможливо визначити де закінчується тіло і починається природа. Це стан повної втрати ідентичності та остаточного розчинення форми.

На цій стадії людська форма починає з’єднуватися з природною структурою. Гілки та лінії проходять крізь обличчя, змінюючи його архітектуру та порушуючи звичну цілісність. Природні елементи переплітаються з тілом, створюючи стан, у якому внутрішнє і зовнішнє більше не існують окремо одне від одного. Це момент переходу, стан між людським і природним.Ця маска говорить не про людину і не про рослину. Вона говорить про зв’язок. У природі ніщо не існує окремо. Коріння дерев переплітається під землею, міцелій з’єднує рослини в єдину мережу, гілки торкаються одна одної, ліани обіймають стовбури, мох огортає каміння. Кожна форма життя існує не сама по собі, а через взаємодію з іншими. Обличчя ще зберігає свої обриси,воно не зникає, а поступово входить у загальний ритм природи.